(1964 р.н., Тернопільська область)
23 лютого, близько 15:00 у місті Бережани четверо дівчат, 2002 року народження, повертаючись зі школи, вирішили прогулятись поблизу місцевого ставу, поверхню якого все ще сковував неміцний лід. Підлітки розважалися тим, що вимірювали товщину льоду пробиваючи його. Двоє школярок, Наталя та Юля, вирішили не ризикувати та не відходити далеко від берега. А Оленка і Віолета сміливо попрямували від берега. Стрибнувши декілька разів на кризі, вони вмить опинилися у крижаній воді. Їх подруги одразу ж почали кликати на допомогу, нажаль поблизу не було нікого.
В той час неподалік, по дамбі, в своєму автомобілі проїжджав підполковник служби безпеки України у відставці Паньків Петро Олександрович, 1964 року народження. 20 років у погонах далися в знаки – рішення приймає швидко й правильно діє у надзвичайних ситуаціях. Тож побачивши, що відбувається, він не розгубився: не втрачаючи жодної секунди негайно кинувся на допомогу. Скинувши верхній одяг, чоловік підповз до дітей, що перебували у воді, тримаючись за край криги. Схопивши рукою за одяг, він першою витягнув на поверхню Оленку та спрямував її до берега. Другу потерпілу, Віолету, витягти з води було значно важче: товстий пуховик, в який вона була одягнута, швидко намок та тягнув на дно. Намагаючись підійняти дівчину на лід, рятувальник теж опинився у воді – крига не витримала навантаження та тріснула. Глибина виявилася значною, близько 2,5-3 м.
Попри критичну ситуацію Петро Олександрович не розгубився. Він раз по раз занурювався, намагаючись виштовхнути дівчинку на поверхню криги, але крихкий лід і далі ламався. Поступово, проламуючи кригу та підтримуючи знесилену дівчинку чоловік наближався на мілководдя до берега. На допомогу підоспіла його супутниця, яка їхала з ним у авто: жінка подала дівчинці гілку, й допомогла вибратися їй з води.
А слідом за школяркою на березі опинився й рятівник. Опинившись у безпеці – всі троє негайно побігли зігріватися: чоловік у свій автомобіль, а дівчатка до приміщення рятувально-водолазної станції, що знаходиться поблизу. Звідти їх і забрали батьки. Вже згодом, пригадуючи пережите, Петро Олександрович аналізує, що й сам неабияк ризикував життям, адже перелякані дівчатка у паніці могли б затягнути під лід і його. Та впевнений, що діяв правильно і щасливий з того, що врятував два молодих життя.